Вояж-вояж... Я пишу ці рядки «на коліні» - у поїзді, автобусі, літаку, курсуючи між Польщею, Україною, Росією. Дорога завжди наводить на роздуми, а зміна обстановки дарує не тільки нові враження, але і цікаві знайомства. Мені щастить на попутників - це вже закономірність. На одному з відрізків шляху сусідом по купе виявився цікавий хлопчина, дніпропетровець, а нині - студент одного з польських вузів.
У свої 22 з хвостиком Антон не тільки студент, але і... процвітаючий бізнесмен. Сьогодні на польській мові він говорить майже без акценту. Каже, мову почав вчити завчасно, коли вирішив, що хоче здобувати вищу освіту в Польщі.
Зараз він на четвертому курсі, спеціальність - комп'ютерний дизайн. Навчання в Польщі, каже Антон, йому обходиться у рази дешевше, ніж, наприклад, у Києві чи Львові. Вже другий рік вони разом з другом знімають котедж в передмісті Познані, оплачують послуги домробітниці, яка прибирає в будинку і готує хлопцям їжу. Купив машину, щоб встигати на навчання і на роботу. Тому що у нього своя фірма, де офіційно працюють п'ятеро його однокурсників-айтішників.
Сьогодні хлопчина веде цілком легальний бізнес, у рамках якого, за його словами, вже співпрацює з багатьма західними компаніями, надаючи їм послуги з дизайну і реклами. Про своє життя говорить так: «Машина, навчання, багато-багато роботи і трохи відпочинку». До речі, одруження в його довгострокових планах на життя - навіть не в першій десятці, і раніше 30 років обзаводитися сім'єю молодий чоловік не збирається.
Пункт «повернення на батьківщину» - його довгостроковий життєвий проект не передбачає. А на моє скоріше риторичне питання - чому? - молодий чоловік, немов намагаючись вловити підступ, спочатку пильно і уважно на мене дивиться, а потім широко і відкрито посміхається:
«….Щоб мати ці гроші вдома, в Україні - мені доведеться красти і обманювати. Тому що у нас крадуть і будуть красти. Цього не змінити. Менталітет такий. А я не хочу. Навіщо, якщо я можу заробити більше, ніж вкрасти - і при цьому спати спокійно? Тут мені не потрібно кожен день трястися, що хтось одного разу «покладе око» на мій успішний бізнес. Зараз я забезпечую себе і допомагаю своїм батькам і бабусі, які залишилися в Україні. Ви ж розумієте, що звідси я зможу зробити для них набагато більше. Вже не кажучи про мою майбутню сім'ю...».
Але це, так сказати, - показовий приватний випадок. Хоча в тутешніх, польських студентів дійсно менше навантаження і більше привілеїв. Студенти в Польщі свого роду еліта, така собі каста з купою пільг і можливостей. Мабуть, тому що в них держава бачить своє майбутнє. Особливо мені симпатичний оригінальний метод залучення молоді до культурного розвитку. Приклад тому - ніч музеїв. У Кракові вона проводиться щорічно, коли з 00 годин і до 5 ранку для студентів вхід у всі музеї міста безкоштовний. Адже все одно багато студентів не сплять. Так що корисне з приємним...
...Мій супутник вийшов на своїй станції, а я ще довго залишалася під враженням нашої розмови з цим мудрим і не по роках розсудливим хлопцем. Яке ж воно все-таки різне, це «покоління пепсі». В динаміці поїзного радіо раптом дуже в тему залунали бадьорі акорди старої пугачівської пісеньки «На французькій стороні, на чужій планеті, належить вчитися в університеті». Під знайомі з юності слова раптом подумалося про... лицемірство.
Лукавство «можновладців» загалом, і причетних до сфери науки і освіти - зокрема. Тих, хто з піною у рота піарить вітчизняну освіту, в той час як їх власні нащадки гризуть граніт науки де-небудь в далекому зарубіжжі. І це не дивно. Тому що європейський диплом престижний і затребуваний. І про це сильним світу цього відомо краще, ніж будь кому. Адже молодь, яка отримала освіту за кордоном, як правило, двері Євросоюзу для себе може вважати відкритими. Українські ж фахівці, в кращому разі, можуть розраховувати на роботу в своїй вітчизні і вельми скромний оклад. І то не завжди...
Найкращий слов'янський розум – це, те, що дійсно цінується і користується попитом за кордоном. Туди наші перспективні «мізки» поступово і витікають, піднімаючи імідж і добробут - як власний, так і тієї держави, яка зуміла створити цінному фахівцю гідні умови. Здавалося б, все логічно. Але у нас чомусь наразі недосяжно. І від того - ще більш сумно. Та й нашим дітям, при всьому здоровому їх патріотизмі, все важче знайти себе на батьківщині, планувати майбутнє і претендувати на гідну винагороду своїм знанням і вмінням. Тому багато з них спрямовують погляд на захід.
